БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКИЕ КОНФЕРЕНЦИИ

<< ГЛАВНАЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ

загрузка...

Pages:     | 1 |   ...   | 31 | 32 || 34 |

«ФОРМИРОВАНИЕ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ И СРЕДА ОБИТАНИЯ НА ТЕРРИТОРИИ УРБОЭКОСИСТЕМ Сборник материалов Всероссийской научной конференции с международным участием (27–28 сентября 2012 ...»

-- [ Страница 33 ] --

по-друге, сформулювати визначення поняття;

по-третє, зазначити основні напрямки прояву екологічної культури суб’єкта управління на результати управлінської діяльності відносно стану довкілля.

Не дивлячись на актуальність даної проблеми, на думку Л.І.

Юрченко, екологічна культура досі вважається мало вивченою в спеціальній літературі [1, с.7], хоча низка вітчизняних та зарубіжних науковців звертають на неї увагу починаючи з 20-х років минулого століття.

До них належать французькі вчені П. Тейар де Шарден і Е. Леруа, які сформували свої погляди після прослуховування лекцій В.І. Вернадського у Сорбоні (у 1923-1924 рр.), а також американські соціологи Р.

Парк і Е. Бюргерс. Наступна хвиля інтересу вітчизняних науковців до даної проблеми припадає на середину 90-х років і презентована працями Крисаченка В.С, Салтовського О.І., Запольського А.К., Салюка А.І., Бойчука Ю., Шульги М., Цаліна Д., Дем'яненка В., Заверухи Н.М., Серебрякова В.В., Скиби Ю.А., Мельника Л.Г., Юрченко Л.І. та росіян Гірусова Е.В., Бобильова С.Н., Новосєлова А.Л, Чепурних Н.В., Кормиліцина В.І., Новікова Ю.В., Ситарова В.А., Пустовойтова В.В та інших.

Аналіз наукових публікацій, присвячених екологічній культурі, свідчить про широкий спектр досліджень сутності даного поняття, яке найчастіше пов’язують з: поведінкою і життям суспільства (окремого індивіда) на основі пізнання (Бобровський А.Л., Бойчук Ю.Д., Салтовський О.І. та Юрчук Л.І.);

із способами організації та розвитку людської життєдіяльності, діяльності спрямованої на організацію та трансформацію природи (Заверуха М.Н., Серебряков В.В., Скиба Ю.А., Крисаченко В.С., Салтовський О.І., Сітаров В.А.);

з системою уявлень, моральних і світоглядних настанов, що регламентують поведінку людини в природі (Палеха Ю.І., Запольський А.К., Салюк А.І.);

з системою знань про раціональне використання природи (Мольчак Я.О., Мартинюк В.О., Ільїн Л.В., Мисковець І.Я.);

з мірою, ступенем, рівнем освоєння природоперетворювальної діяльності (Салтовський О.І).

З точки зору теорії культури та теорії управління, наведені визначення, обумовлюють наявність таких системних складових як суб’єкт та об’єкт управління. Де «суб’єкт управління» - це особа, група чи орган управління, що здійснює управляючий вплив на підставі законів, указів, підзаконних актів, стандартів, постанов, наказів, програм та політики екологічного прямування, на конкретний «об’єкт управління» (соціальна група, підприємство, природний об’єкт тощо), відповідно до властивих йому екологічних характеристик і з метою приведення до бажаного стану, досягнення певних кількісних та якісних параметрів. Що у свою чергу послужило значним поштовхом для розробки системно-екологічного підходу та формулювання теорії екологічного управління (екологічного менеджменту).

Використовуючи даний системний підхід, за яким «суб’єкт, об’єкт управління, управляючий вплив і зворотний зв'язок утворюють єдиний і загальний контур управління» [2, c.32], доведено, що «екологічна культура суб'єкта перетворення природи» існує у вигляді культури особистості (управлінця) та культури соціальної групи (колективу), а «екологічна культура об’єкта» визначається наявною матеріальноресурсною базою, рівнем технологічної озброєності людства, механізмом природокористування та наслідками його реалізації [3, с. 258].

Міра можливої і належної поведінки індивідів, колективів людей, органів управління, держави), що забезпечує оптимальне використання природних ресурсів, їх відтворення і охорону навколишнього природного середовища (екологічної системи), практично регулюються екологічним правом, як екологічні відносини суб'єктів щодо об’єкта екологічного права. А правосуб'єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається їх компетенцією чи залежно від організаційно-правової форми [4].

Таким чином, проаналізувавши теоретичні підходи щодо можливості визначення сутності даного поняття, вважаємо доцільним наступне формулювання: «екологічна культура суб’єкта управління» - це сукупність світоглядних настанов та ціннісних орієнтацій, знань та досвіду управлінця, які практично визначені конкретними цілями та реалізовані у формі управлінських рішень щодо характеру і способів взаємодії об’єкта управління з навколишнім середовищем (як природним, так і штучним), та контролю за кінцевими результатами його функціонування (за екологічними характеристиками на різних стадіях життєвого циклу). Задана сукупність атестує діяльність суб’єкта управлінського впливу не тільки в межах особистих і професійних досягнень, а й об’єктивних - організації управлінської праці, екологізації процесу управління, основного виробництва та продукції, орієнтованих на постійне поліпшення управління екологічними характеристиками.

Отже, сутність даного поняття розкривається через сукупність типових для менеджера екологічних цінностей, норм, точок зору, та ідей, обов’язково втілених у продуктах управлінської праці, які свідомо формують модель його поведінки, впливають на поведінку інших членів трудового колективу, результативність процесу управління, екологічність процесу виробництва та продукції. Це сукупність досягнень у дотриманні основних вимог, які ставляться до процесу та до працівників управління, зумовлені нормами і принципами екології, права, моралі, етики тощо. Загалом, вплив екологічної культури суб’єкта управління проявляється у формі пасивного чи активного екологічного менеджменту конкретного об’єкту управління. Приналежність до певної форми залежить від фактору відповідності обов’язковим і добровільним економічним та правовим екологічним нормам і рекомендаціям, які визначаються законодавством, загальноприйнятими принципами та стандартами, що засвідчуються процедурою сертифікації системи екологічного керування. Зазначені аспекти відкривають перспективи подальших розвідок можливості застосування аксіологічного підходу до основних складових, визначення їх рівня та управління їх розвитком, у тому числі за допомогою екологічного виховання та освіти.

1. Юрченко Л.І. Екологічна культура у контексті екологічної безпеки:

Монографія. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2008. – 296 с.

2. Екологічне управління: Підручник / В.Я. Шевчук, Ю.М. Саталкін, Г.О. Білявський та ін. – К.: Либідь, 2004. – 432 с.

3. Літвінова О.В., Шейко Е.П. Вплив колективної управлінської діяльності на формування екологічної культури організації. – Електронний ресурс – /soc_gum/znpip/2009_20_1/Sb20_Ch1_62.pdf.

4. Гетьман А.П., Шульга М.В. Екологічне право України. Підручник.

Харків. Право.2005. – Електронний ресурс – режим доступу:

www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part1/105.htm.

Боговін І.А.

Мелітопольський державний педагогічний університет

АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

ТА ПЕРЕПІДГОТОВКИ КВАЛІФІКОВАНИХ КАДРІВ

НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РИНКУ ПРАЦІ

(НА ПРИКЛАДІ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ) Актуальність теми дослідження. У сучасному світі найрізноманітніших професій, коли вимоги до працівників швидко змінюються і багатьом з них багато разів доводиться вирішувати проблему розширення та підвищення своєї професійної компетенції або переходу до нової сфери діяльності, профорієнтація, в цьому випадку, виступає необхідною зв'язуючою ланкою між людиною, системою професійної підготовки і роботодавцем [1].

Мета роботи – проаналізувати процеси професійного перенавчання на ринку праці Запорізької області.

Для реалізації поставленої мети в роботі виконано такі завдання:

- проаналізувати теоретико-методологічні підходи до вивчення проблем регіонального ринку праці;

- дати загальну характеристику ринку праці Запорізької області;

- охарактеризувати процеси професійного перенавчання на регіональному ринку праці;

- розглянути освітню базу професійної підготовки та перепідготовки кадрів Запорізької області;

- визначити можливість працевлаштування громадян на ринку праці.

Об’єкт дослідження - регіональний ринок праці.

Предмет дослідження – професійне перенавчання на ринку праці Запорізької області.

Методи дослідження: системно-структурний, статистичний, картографічний, аналітичний.

Теоретичне і практичне значення роботи. Матеріали наукової роботи можуть використовуватися при вивченні ринку праці України та Запорізької області в курсі «Економічна і соціальна географія Украни» у вищій школі та в шкільному курсі географії.

Результати дослідження. Професійне навчання та перепідготовка безробітних проводиться службою зайнятості з урахуванням вимог ринку праці, перспектив розвитку регіону, в тому числі для зайняття підприємницькою діяльністю.

Для професійного навчання безробітних та перепідготовки кваліфікованих кадрів в Запорізькій області використовувалась база учбових закладів, підприємств та організацій. А саме: 15 вищих навчальних закладів різного рівня акредитації, 47 професійно-технічних навчальних закладів, 374 підприємств, організацій, установ області.

Усього профнавчання за кваліфікаційною вимогою та використанням навчальної бази у 2010 році пройшли: 5972 особи, це на особи більше ніж у 2009 році. З них професійне навчання пройшли:

- особи, які мають робітничі професії – 3474 чол.;

- службовці (керівники, спеціалісти та інші) – 1571 чол.;

- особи, які займали місця, що не потребують спеціальної підготовки – 707 чол.;

- особи, які не мають професії – 220 чол.

Профнавчання проходили у таких навчальних закладах:

- вищі заклади освіти – 1148 осіб;

- професійно-технічні заклади освіти – 2164 осіб;

- підприємства, організації, установи – 2628 осіб.

Протягом 2010 року за направленням служби зайнятості проходили навчання:

- 1104 особи, які не мали професії, або займали місця, що не потребують підготовки;

- 2895 молодих осіб віком до 35 років;

- 1850 безробітних мешканців сільської місцевості;

- 60 безробітних з обмеженими фізичними можливостями, в тому числі 58 з них навчались за рахунок коштів Фонду державного загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття.

По Запорізькій області за підсумками 2010 року працевлаштовані 3853 безробітних з числа тих, хто закінчив навчання. Рівень працевлаштування безробітних склав 81% (минулорічний показник – 44,7%) [3].

Протягом 2010 року на обліку у службі зайнятості області перебувало 81 943 тис. громадян не зайнятих трудовою діяльністю, що на 10,6% менше, ніж у попередньому році.

У переважній більшості центрів зайнятості обсяги звернень зросли, особливо в Куйбишевському (на 45%) та Великобілозерському (на 35,2%) районних центрах зайнятості.

Станом на кінець 2010 року на обліку в центрах зайнятості області перебувало 25 951 осіб незайнятих громадян. Серед них: тисячі осіб складали жінки;

11 049 тисяч – чоловіки;

особи які займали робочі місця 12 135 осіб, особи які займали посади службовців осіб. Статус безробітного мали 25 262 тисячі осіб.

В результаті деякої стабілізації економічного стану підприємств області збільшилась кількість звернень роботодавців до служби зайнятості щодо підбору персоналу, з 10 тис. роботодавців у 2009 році до тис., які протягом 2010 року надали службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць. Загальна кількість зареєстрованих в службі зайнятості вакансій становила 46 тис. одиниць проти 43 тис. у попередньому році [3].

На основі статистичних даних нами була реалізована поставлена мета: визначити можливість працевлаштування громадян на ринку праці. Для цього ми провели анкетування серед абітурієнтів. Для порівняння ми обрали дві школи : загальноосвітню № 14 та гімназію № 19.

Анкетування пройшли всього 90 учнів, з них 50 дівчат і 40 хлопців.

Дівчат і хлопців ми поділили на дві вікові групи 16 і 17 років. Серед них 32 дівчини та 28 хлопців віком 16 років, дівчат віком 17 років – осіб, хлопців – 12. більша кількість абітурієнтів обирає професію юриста та економіста. Менш за все користуються попитом робочі професії.

Медичну професію обрали – 9 дівчат і 5 хлопців. Хлопці також приділяють увагу професії інженера, але з 40 осіб тільки 4 бажають ним стати. Приділяється увага і професії вчителя як серед хлопців так і серед дівчат. Але багато осіб вибрали і інші професії: до них належать перекладачі, програмісти, менеджери готельного бізнесу, журналіст, військовослужбовець та інші. Серед дівчат популярні і творчі професії, серед них ландшафтні дизайнери та художники.

Найближчим часом на підприємствах України все більше буде використовуватися праця висококваліфікованих робітників. Тому, на наш погляд, необхідно формувати у випускників усвідомлений вибір майбутньої професії, яка дозволить їм в майбутньому самореалізуватися, обрати для цього форму та напрям профнавчання або працевлаштування, Одним з напрямів підвищення конкурентоспроможної економіки – це забезпечення підприємств та установ висококваліфікованими кадрами, мобільними на сучасному ринку праці, адже виробничі технології змінюються й оновлюються дуже швидко, і тому лише принцип безперервної освіти – освіти протягом усього життя – дасть змогу успішно вирішувати цю проблему.

Професійна орієнтація у державній службі зайнятості спрямована сьогодні на активізацію дій самої людини у вирішенні індивідуальних проблем зайнятості та має на меті сприяти громадянам, які звертаються до державної служби зайнятості, в отриманні в оптимально стислі терміни підходящого місця роботи відповідно до їхніх інтересів, потреб роботодавців та вимог ринку праці [2].

1. Безтелесна Л., Юрчик Г. З досвіду розробки програм зайнятості // Економіка України: наук. журнал. – К.: Преса України. – 2008. – № 5. – С. 85p>

2. Калініна С. Ринок праці та зайнятість: теоретико-методологічний аспект – Донецьк: ДонГУ, 2005. – 85 с.

3. Праця за 2010 рік: стат. зб. – Запоріжжя: Держкомстат України. – 2011. – 114 с.

Шахман І.О.

Херсонський державний аграрний університет,

ШЛЯХИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Усвідомлюючи складність і масштабність цілей у сфері охорони довкілля, науковці заявляють про принципову можливість їх досягнення та визнають, що відповідь людства на глобальні загрози природного і техногенного характеру поки не відповідає темпу збільшення екологічних проблем. Ключовим фактором ефективності механізмів розв’язання екологічних проблем є відкрите та публічне обговорення стратегічних і програмних документів у сфері екологічної політики із залученням представників усіх секторів суспільства, що можливо лише при наявності певного рівня знань про явища і процеси, що відбуваються в природі, економіці та суспільстві, а також від ефективних заходів з раціонального використання і охорони природних ресурсів.

Входження української освіти в європейський освітній простір потребує реформування всіх її ланок, починаючи з дитячого садку до набуття вищої світи та професійної екологічної освіти. Нові підходи до організації екологічної освіти у закладено в Концепції екологічної освіти в Україні (2001), Національній доктрині розвитку освіти (2002) [1, 2].

Науковцями доведено, що зміст сучасної шкільної освіти недостатньо адаптований до майбутніх потреб збалансованого розвитку суспільства. Проблему змісту екологічної освіти необхідно вирішувати на державному рівні із залученням широкого кола науковців і фахівців-практиків. Означені зміни потребують нових підходів при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації педагогічних і керівних кадрів.

Екологічне навчання як вид диференційованого навчання передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів, створення умов для навчання дітей відповідно до їхнього професійного самовизначення, що забезпечується за рахунок змін у цілях, змісті та структурі організації навчання. Екологічне освіта спрямована на формування єдиної життєвої, світоглядної, наукової, культурної та професійної компетентності учнів, що забезпечить їх подальше самовдосконалення та самореалізацію.



Pages:     | 1 |   ...   | 31 | 32 || 34 |
 







 
© 2013 www.kon.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»